Анна Конде

Я не збиралася переїжджати з Києва. Працювала журналісткою, досить успішно. Але мама вийшла заміж за єврея, який зібрався їхати у США з усією родиною: троє дітей, мама. І нас він теж покликав з собою — його брат вже жив у Балтіморі, і міг нас запросити. Тоді якраз розвалювався Союз, інфляція, дефіцит — всі, у кого була можливість, виїжджали в інші країни. Тож ми теж вирішили їхати. Я не знала мови, приїхала зі ста доларами в кишені, а замість двох дозволених валіз я взяла з собою собаку. Нас дуже підтримала єврейська громада, вони перші три місяці платили за нашу квартиру і забезпечили найнеобхіднішим. Можна сказати, ми почали життя з абсолютного нуля.

Я наче переродилася, коли усвідомила себе лесбійкою.

Пошук себе

Про свою орієнтацію я здогадалася досить пізно. У моєму радянському оточенні тоді не було ні геїв, ні лесбійок, ця тема взагалі ніде у публічному полі не підіймалася. Тільки чула від мами, що геями стають після в'язниці. Я завжди вважала, що зі мною щось не те, тому що чесно намагалася зустрічатися з чоловіками, але залицяння були мені неприємні, а при спробах поцілувати мене я просто тікала. Я тільки розуміла, що жити з чоловіком я не хочу. Мама мене виховала сама і я подумала, що теж зможу народити дитину і не виходити для цього заміж. Мені тоді було 27 років, я знайшла хлопця, який погодився стати донором, банки сперми тоді, 21 рік тому, не були так поширені. Я сказала, що вагітність ні до чого його не зобов'язує, він погодився.

Коли я тільки народила дитину, почалася епоха чатів та форумів. І в якомусь чаті я потрапила на сторінку лесбійок. І майже відразу зрозуміла, що мені це цікаво, що це моє. Ніби мені щось відкрилося. Я до цього була дуже сором'язливою, стриманою, а тут наче переродилася, зрозуміла хто я, усвідомила своє місце в цьому світі. Я була шокована: як я могла цього не бачити? Виходить, мені треба було народити, щоб зрозуміти, хто я.

Чудово, що я це усвідомила, але трохи прикро, що з 20 до майже 30 років я бігала від хлопців, а могла б зустрічатися з дівчатами, заводити романи, мала б більше досвіду. Стільки часу втрачено!

Камінг-аут

Незабаром після пологів я закохалася в дівчину з Лос-Анджелеса. З мамою ми завжди були в довірливих стосунках, тому я відразу розповіла їй про свій роман. Вона щиро намагалася зрозуміти мене, але в неї пішло на це майже три роки. Ми не сварилися, але вона сподівалася, що це минеться. Переживала, що вона десь помилилася у вихованні, що це через відсутність батька в моєму житті. Я твердила, що це зовсім не залежить від виховання. Давала їй літературу, відкривала цікаві факти. Мама — любитель поезії, тому я розповіла їй про Цвєтаєву. І вона здивувалася, каже: «А я навіть не знала! І що, хіба я менше буду тепер любити її вірші?» І це позитивно вплинуло на її сприйняття моєї орієнтації, нарешті вона прийшла до того, що головне — це моє щастя.

Син дізнавався про все поступово. Спочатку, питав, чому у нього немає тата. Я пояснювала, що тато у нього є, просто ми не живемо разом, так буває. Казала, що не зустріла чоловіка, з яким готова жити разом, крім нього. Це дуже тішило його самооцінку. Ще розповідала, що є різні форми сім'ї. В одній є тато і мама, в другій тільки бабуся і мама, в третій мама і собака. Важливо, щоб всі один одного у родині любили.

Хоча у США ситуація з толерантністю куди краща, ніж в Україні, ще коли мій син ходив до початкової школи, словом «гей» там обзивалися. Мовляв, надто яскраво одягаєшся, занадто багато випендрюєшся. І однокласник мого сина, російськомовні батьки якого все про мене знали, розповів Адамові, що його мама — «гей». Він прийшов і спитав про це. Тоді йому було 7 років, тому я пояснила йому все на зрозумілому йому рівні. Я розповіла, що так, не люблю чоловіків, а ти от не любиш кріп. Запитала, чи не може він пояснити свою нелюбов до кропу. Точно так само, сказала я, не можу пояснити свою нелюбов до чоловіків. Просто так вийшло.

Спочатку він щиро вірив, що я змінюся, покохаю чоловіка, у нього буде тато. Але у мене кілька разів були тривалі романи, під час яких жінки жили зі мною. Тож до повноліття він зрозумів і прийняв цю ситуацію.

Син під час пандемії переїхав зі своєю дівчиною до мене. Вона теж все знає. Я вважаю себе щасливою людиною, тому що не люблю приховувати щось від близьких. Якщо комусь не подобається моя орієнтація — він вільний самоізолюватися від спілкування зі мною. Мені пощастило, що я живу в такій країні, і в демократичному гей-френдлі Балтіморі, тому відкрите визнання своєї орієнтації не зашкодить ні моїй родині, ні моїй кар'єрі.

Я працюю у великій газової компанії. Ще коли одностатеві шлюби не були дозволені у США, тут підтримувався цивільний шлюб між людьми однієї статі. Можна було заявити, що я живу з жінкою, показати нашу спільну прописку і включити її в сімейний соцпакет та страховку. Багато компаній так роблять вже давно, просто мало хто знає про це.

А потім прийняли закон, що дозволяє одностатеві шлюби і все стало ще простіше. Я офіційно одружилася зі своєю дівчиною і ми вирішили завести дитину, народжувати збиралася вона.

Дитина

Спочатку ми звернулися через Інститут штучного запліднення з власним банком сперми. Це цікавий процес — можна почитати інформацію про донорів. Національність, зріст, колір шкіри, волосся, звички. За окремі гроші можна і фото подивитися. Але нам було важливіше, щоб у донора не було важких спадкових хвороб. Ми знайшли чоловіка, що за описом був схожий на мене. І зупинилися на ньому.

Запліднення виявилося несподівано складним процесом. Моя дружина змушена була пройти гормональну терапію, а це важко і морально, і психологічно. Адже зазвичай в Інститут приходять пари, що мають проблеми з репродуктивною системою. А моя дружина була здорова, просто не могла зачати звичайним шляхом. Але в США протокол завжди повинен бути дотриманий у точності. Тому їй кололи гормони, а у мене брали аналізи, хоча я зачаття взагалі ніяк не стосувалася. Шкода, що досі немає протоколу для лесбійських пар.

Частково покривала витрати страховка, крім вартості сперми. «Порція» коштує до 1000 доларів. Ми зробили 7 безуспішних спроб за рік. Тоді ми спробували ЕКО. Але всі спроби закінчувалися викиднем. У дружини були постійні істерики через гормони та відчай. Тоді ми знову скористалися традиційним методом. Знайшли чоловіка, пішли до гінеколога, він узяв його сім’я, допоміг ввести його моїй дружині. І все вийшло з першого разу. Сама вагітність проходила нормально: я як жінка знала, чим і як її підтримати, сама була вагітною. Майбутнім татам в цьому плані складніше. Дівчинку назвали Алекс, я була записана її матір'ю, так і було зазначено у свідоцтві: мати і мати.

Правова система США добре захищає дітей. Її батьки ті, які були у шлюбі на час її народження. Навіть якщо біологічно хтось з них — не батько або не мати. Це можна змінити тільки тоді, коли інша людина всиновить дитину. Тому шлюб дає ЛГБТ людям можливість бути повноправними батьками.

На жаль, через деякий час моя дружина захотіла ще дітей. Виявилося, що вона планувала щонайменше п'ятьох. Я не була до такого готова, тому врешті-решт нам довелося розлучитися. Зараз вона живе з чоловіком, він удочерив Алекс.

Київ

У вересні я приїжджала до Києва, зустрітися з подругами по лесбійській Фейсбук-групі. Там збираються російськомовні лесбійки з різних країн, щоб просто побути собою в безпечному просторі. Вона спеціально називається нейтрально, щоб у підписників учасниць не виникало питань. Адже у багатьох країнах бути відкритим представником ЛГБТ все ще небезпечно.

Київ став красивішим, шкода, немає високих каштанів на Хрещатику, як раніше. Мій район, Воскресенка, взагалі не змінився — як були руїни, так і лишилися. Усюди гопники з насінням, все стовпи обклеєні оголошеннями про лікування від наркоманії...

Зате я зустрілася з однокласниками. Розповіла їм про свою орієнтацію. Моя подружка Аня, за однією партою сиділи, сказала: «Так ми всі знали!» Що ж ви, питаю, мені не сказали? Скільки б часу заощадила.

Найбільше мене здивувала зустріч з учасницями групи з Дніпра. На вигляд ніколи б не вгадала, що вони лесбійки. Часто буває, це помітно по поведінці або по одягу. А вони виглядали як жінки, яким цікаво привернути увагу чоловіків. Спідниці, високі підбори, довге волосся. При чому вони не дівчата, а зрілі жінки. Але не афішують свою орієнтацію, боячись втратити роботу і взагалі опинитися в небезпеці. Але, в Києві все ж вільніше в плані самовираження. Як мінімум, мій «лесбі-радар» кілька разів реагував на місцевих дівчат. А ось по вигляду подруг з Дніпра, я ніколи б не здогадалася, що вони лесбійки.

А ще в Києві мене запросили в клуб «Ліфт». Хотіла відірватися на-повну, адже дома дитина, робота... Було дуже цікаво: ніяких вивісок, все засекречено, амбал на фейс-контролі. Але клуб мене трохи розчарував. Навіть у Москві, яку після початку війни я перестала відвідувати, клуби більш відкриті. Так, в «Ліфті» було травесті шоу та інші маркери гей-клубу. Але атмосфера здалася мені дуже скутою. Ще мене неприємно здивувало, що хлопців в «Ліфті» більше. Тому що ціни для жінок вищі. Адже ми ж за толерантність, що за дискримінація?

У клубі до мене підійшла познайомитися дівчина. У неї чоловік, дитина, а туди вона іноді ходить розслабитися. Так, деякі гетеросексуальні жінки ходять у гей-клуби, тому що геї не стануть до них чіплятися. Але в якийсь момент я зрозуміла, що вона фліртує зі мною, можливо навіть, вона лесбійка. Але у неї вже стільки зобов'язань перед сім’єю, що вона не може бути вільною. А в клубі може не боятися бути собою. І іншого виходу у неї немає. За цим багато лесбійок приходять і в нашу групу на Фейсбуці.

Звичайно, я дивилася на Київ очима туристки і можу не знати якихось тонкощів. Однозначно все змінюється в кращу сторону. Але, на жаль, Києву до прав ЛГБТ в Балтіморі ще дуже далеко. Ці страх та скутість, відсутність можливостей для багатьох бути собою дуже пригнічують.