January 22, 2023
Максим Касянчук: Зараз вся Україна відчуває дещицю того, що ми відчували в Маріуполі
За час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь став, напевно, чи не найвідомішим українським містом. На жаль, його ім’я прогриміло на весь світ в контексті жорстокого знищення росіянами. Цинічні обстріли пологового будинку та цілих житлових районів, скидання бомб на Драмтеатр, де величезними літерами було написано «ДІТИ», масові вбивства мирних людей і сотні тисяч історій, сповнених пекельного болю.
Український науковець, дослідник Київського інституту соціології, правозахисник Максим Касянчук перебував саме в Маріуполі, коли розпочалася велика війна. Він з тих, кому пощастило вижити та виїхати зі зруйнованого міста.
Про життя під постійними обстрілами, евакуаційну фільтрацію, ув’язнення та наслідки пережитого Максим Касянчук розповів під час розмови з Богданом Глобою.
Про початок великої війни
Війна для мене розпочалася з того, що 24 лютого щось бабахнуло. І, як пізніше з’ясувалося, це було дуже близько, десь за 500 метрів від мого дому. А через кілька днів такі атаки вже були більш масованими та частими. Зараз вся Україна відчуває дещицю того, що ми відчували тоді в Маріуполі.
У перші дні, коли ще снаряди і бомби не так сильно сипалися на голову, я пішов у магазин. Паніки тоді ще не було: сміття вивозилося, трамваї ходили, магазини працювали. Хоча майже одразу щезли маленькі бутики з прикрасами в торговельних центрах. У супермаркетах полиці дуже спорожніли: залишився хліб, якісь консерви, які не встигли розкупити. Було ще трохи вина і шампанського, ось це я купив разом із хлібом. І воно знадобилося на потім.
У Маріуполі я пробув до повної окупації міста росіянами. На це була причина. Ще у січні я приїхав туди до свого старенького батька. Він вже майже не бачив, і йому потрібна була допомога, хоч приймав її він дуже неохоче — сплатити комунальні, принести води тощо. Коли розпочалася війна, батько не захотів перебратися до мене в будинок, а залишився у своїй квартирі. Потім почались сильні бої на вулицях між нашими районами і навідати батька не можна було ніяк. Наприкінці березня трохи стихло, я пішов до нього і дізнався, що він помер. Після цього вирішив їхати з міста.
Загалом в Маріуполі під окупацією не було ніяких життєвих благ: ні електрики, ні зв’язку, ні тепла, ні води, ні їжи. Але досхочу заліза, що літає. В березні випав сніг і ми його зібрали, розтопили і це була вода. В будинок сусіда влучив снаряд і нам на город скинуло його дах — отже, ми отримали дрова. В погребі залишались якісь мамини консерви з огірками та куплені перед тим каші — це і їли, міняючись з сусідами. Одному сусіду потрібен був інсулін, аптек звісно вже не було, сусід помер, поховали в городі… Ну і +5 в домі, тобто весь час на тобі все, що тільки знайшов у шафі теплого. От чого було багато, так це книг у власній бібліотеці, в погребі я вів щоденник, фотографував жахи довкола і вчив литовську. А ще мріяв про те, що одного дня організую в звільненому місті Johannespassionen Баха, знайшов у свому архіві партитуру і проспівав її як міг.
**Про фільтрацію **
Щоб вийти із Маріуполя, потрібно було обов’язково пройти російську фільтрацію. Алгоритм такий: від блокпосту забирає безкоштовний автобус, котрий привозить в якесь село під Маріуполем, там розміщують у школі, далі звідти забирає інший автобус і відвозить вже безпосередньо на фільтрацію в інший населений пункт. У школі організаційний порядок підтримували волонтери з молодіжного крила «Єдиної Росії». Їхнє завдання було формувати списки, хто і коли їде на фільтрацію. У мене закінчувалися мої ліки, тому я підійшов до них і сказав про це. На наступний день вже був у списках. Нас доправили у будинок культури в якомусь містечку біля Донецька. Там можна було поїсти, підключитися до інтернету. Ось там і відбувалася формальна процедура фільтрації. Потрібно було заповнити анкету: вказати персональні дані та відповісти на кілька абсолютно тенденційних запитань. Наприклад: «Як ви оцінюєте дію злочинного київського режиму під час цієї війни?» Далі дивилися на паспорт, звіряли з анкетою. У мене ще оглядали пальці, чи немає мозолів від стрільби зі зброї.
Про ув’язнення
Я мав естонську ID-картку, і їх це постійно збивало з пантелику. Через це уникнув мобілізації, хоча прописка у мене донецька. Проте тут виникла і проблема. Я вже мав отримувати документи про проходження фільтрації, та у базі даних висвітлилося, що я ухиляюся від сплати якихось боргів, навіть є постанова суду. Пояснювати, що до чого, мені не стали, але попросили розписатися, що бачив цю постанову. Я відмовився, тому мене відправили за ґрати.
Спочатку поставилися дуже поблажливо. З собою дозволили взяти каву, естонську книжку, щоб я не нудився і міг читати, окуляри. В камері було значно краще, ніж в підвалі у Маріуполі – світло, тепло, вода. Та на ранок прийшов інший поліцейський, і мене приставили до стінки, роздягли, відібрали все, що можна було. Потім надійшла постанова суду, мене з нею познайомили, дали ксерокопію, я розписався про її отримання і поїхав в Донецьк закривати якісь свої борги, які невідомо звідки взялись. Я досі не згоден з тим, що вони у мене є, але не захотів з ними сперечатися. Заплатив $500 – і мене зняли з розшуку та видали документ про проходження фільтрації.
Зустріч із ФСБ
Друга фільтрація була на російсько-латвійському кордоні. Там уже був справжній серйозний допит з ФСБ. Вони були обізнані і ставили запитання, спираючись на конкретні деталі з мого життя. Розмовляли зі мною довго, але, зрештою, відпустили. Мені пощастило, що вони не зуміли наґуґлити мою правозахисну діяльність, бо вводили в пошуковик ім’я, прізвище, по батькові російською мовою. Коли ж задати українською, то видає цю інформацію включно із фотографіями. Про життя на антидепресантах
Перебування в Маріуполі під час війни не минуло безслідно для здоров’я. Я приїхав в Естонію дуже худим. Але поряд з цим похитнулося ментальне здоров’я. Зараз проходжу курс антидепресантів. І це вже пів року тягнеться. Офіційний діагноз — ПТСР (посттравматичний синдром). Те, що я зараз можу спокійно, без сліз, розмовляти, означає, що таблетки діють.
We seek to assist Ukrainian LGBTQ + individuals living in the US and Canada to integrate, adapt, and productively contribute to American society.
January 14, 2023
Прочитати
December 2, 2022
Is Ukriane the Liberal Island in Eastern Europe?
Прочитати
November 22, 2022
Тетяна Касьян: Про Стамбульську конвенцію, справу Джоні Деппа та камінг-аути військових
Прочитати
November 15, 2022
Фотовиставка «ЛГБТІК+ на захисті України»
Прочитати
October 17, 2022
Сергій А. - “США для мене стала країною, де я шукав прихистку та порятунку”
Прочитати
October 5, 2022
Як знайти роботу мігрантам у США: поради експерта
Прочитати
September 27, 2022
The butterfly effect: What Americans think about war in Ukraine
Прочитати
June 9, 2022
Coalition for investigating Russian anti-LGBTQ propaganda and hate crimes in Ukraine
Прочитати
June 5, 2022
Програма Єднання заради України для ЛГБТК+ комюніті
Прочитати
June 5, 2022
QUA розширяє свою програмну діяльність для підтримки Української ЛГБТК спільноти в США
Прочитати
May 11, 2022
«Для того, щоб українці могли отримати допомогу, я заговорив польською». Українець Володимир Сенко працює у польському Червоному Хресті і відправляє на Батьківщину вантажі з гуманітарною допомогою
Прочитати
May 4, 2022
Підтримують ЛГБТ+ спільноту, донатять армії, працюють на медіафронті. Що роблять активісти правозахисної організації «КиївПрайд» під час війни
Прочитати
May 1, 2022
«В Україні набагато простіше пройти процедуру трансгендерного переходу, ніж у багатьох країнах Європи»
Прочитати
April 14, 2022
«Приємно здивована, наскільки тепло нас прийняла Румунія». Жителька Ірпеня Марія Тєкуч втекла від війни, щоб волонтерити з Європи
Прочитати
April 13, 2022
Дорогоцінний прихисток під час війни. Українська правозахисна організація «Точка опори» створила у Львові шелтери для ЛГБТ-людей і не тільки
Прочитати
April 7, 2022
«Моя місія — допомагати тим, хто потребує підтримки». Громадська активістка Анна Медко стала «телефоном довіри» для всіх, кому страшно під час війни
Прочитати
April 1, 2022
Attack on LGBTQ organization in Kyiv
Прочитати
April 1, 2022
Queer Ukrainian Activists and Allies Organize White House Rally, Call for Full Protections for Queer Ukrainian Refugees
Прочитати
April 1, 2022
Програма допомоги з пошуку тимчасового прихистку в США для української ЛГБТК-спільноти від QUA
Прочитати
March 31, 2022
Брак гормональних препаратів та неможливість перетнути державний кордон. Які проблеми спіткають українських транс-людей під час війни
Прочитати
March 26, 2022
QUA to organize April 3 LGBTQI-Ukrainian Solidarity Rally
Прочитати
March 22, 2022
Офіцер ЗСУ: «Ховатися в метро страшніше, ніж бути на передовій»
Прочитати
March 9, 2022
QUA responds to Russian war and aggression in Ukraine
Прочитати
March 1, 2022
How to donate
Прочитати
February 26, 2022
Прочитати
February 23, 2022
Queer Ukrainian Activists and Allies to Gather at Stonewall Inn, Denounce Russian Aggression Toward Ukraine
Прочитати
February 21, 2022
Nina Jankowicz
Прочитати
February 21, 2022
Прочитати
October 1, 2021
Прочитати
June 14, 2021
Наша комунікація
Прочитати
January 20, 2021
QUA та hive.report запускають унікальний портал з інклюзивної політики
Прочитати
December 7, 2020
Парад очікувань: Що означає перемога Байдена для ЛГБТ-спільноти в Україні?
Прочитати
November 10, 2020
Лібертаріанство по-українськи: Букетно-цукерковий період для ЛГБТК завершився
Прочитати
October 10, 2020
Отримання політичного притулку в США у 2020 році: що потрібно знати?
Прочитати
August 13, 2020
The open letter to Representatives Eliot L. Engel and Marcia Carolyn Kaptur
Прочитати
June 16, 2020
QUA: Наш ONLINE PRIDE-2020
Прочитати
June 9, 2020
Прочитати
June 5, 2020
Justice for one is justice for all
Прочитати
June 1, 2020
QUA is working on the report about Russian anti-LGBTQ propaganda in Ukraine and Eastern Europe
Прочитати