January 22, 2023

Максим Касянчук: Зараз вся Україна відчуває дещицю того, що ми відчували в Маріуполі

За час повномасштабного вторгнення Росії в Україну Маріуполь став, напевно, чи не найвідомішим українським містом. На жаль, його ім’я прогриміло на весь світ в контексті жорстокого знищення росіянами. Цинічні обстріли пологового будинку та цілих житлових районів, скидання бомб на Драмтеатр, де величезними літерами було написано «ДІТИ», масові вбивства мирних людей і сотні тисяч історій, сповнених пекельного болю.

Український науковець, дослідник Київського інституту соціології, правозахисник Максим Касянчук перебував саме в Маріуполі, коли розпочалася велика війна. Він з тих, кому пощастило вижити та виїхати зі зруйнованого міста.

Про життя під постійними обстрілами, евакуаційну фільтрацію, ув’язнення та наслідки пережитого Максим Касянчук розповів під час розмови з Богданом Глобою.

Про початок великої війни

Війна для мене розпочалася з того, що 24 лютого щось бабахнуло. І, як пізніше з’ясувалося, це було дуже близько, десь за 500 метрів від мого дому. А через кілька днів такі атаки вже були більш масованими та частими. Зараз вся Україна відчуває дещицю того, що ми відчували тоді в Маріуполі.

У перші дні, коли ще снаряди і бомби не так сильно сипалися на голову, я пішов у магазин. Паніки тоді ще не було: сміття вивозилося, трамваї ходили, магазини працювали. Хоча майже одразу щезли маленькі бутики з прикрасами в торговельних центрах. У супермаркетах полиці дуже спорожніли: залишився хліб, якісь консерви, які не встигли розкупити. Було ще трохи вина і шампанського, ось це я купив разом із хлібом. І воно знадобилося на потім.

У Маріуполі я пробув до повної окупації міста росіянами. На це була причина. Ще у січні я приїхав туди до свого старенького батька. Він вже майже не бачив, і йому потрібна була допомога, хоч приймав її він дуже неохоче — сплатити комунальні, принести води тощо. Коли розпочалася війна, батько не захотів перебратися до мене в будинок, а залишився у своїй квартирі. Потім почались сильні бої на вулицях між нашими районами і навідати батька не можна було ніяк. Наприкінці березня трохи стихло, я пішов до нього і дізнався, що він помер. Після цього вирішив їхати з міста.

Загалом в Маріуполі під окупацією не було ніяких життєвих благ: ні електрики, ні зв’язку, ні тепла, ні води, ні їжи. Але досхочу заліза, що літає. В березні випав сніг і ми його зібрали, розтопили і це була вода. В будинок сусіда влучив снаряд і нам на город скинуло його дах — отже, ми отримали дрова. В погребі залишались якісь мамини консерви з огірками та куплені перед тим каші — це і їли, міняючись з сусідами. Одному сусіду потрібен був інсулін, аптек звісно вже не було, сусід помер, поховали в городі… Ну і +5 в домі, тобто весь час на тобі все, що тільки знайшов у шафі теплого. От чого було багато, так це книг у власній бібліотеці, в погребі я вів щоденник, фотографував жахи довкола і вчив литовську. А ще мріяв про те, що одного дня організую в звільненому місті Johannespassionen Баха, знайшов у свому архіві партитуру і проспівав її як міг.

**Про фільтрацію **

Щоб вийти із Маріуполя, потрібно було обов’язково пройти російську фільтрацію. Алгоритм такий: від блокпосту забирає безкоштовний автобус, котрий привозить в якесь село під Маріуполем, там розміщують у школі, далі звідти забирає інший автобус і відвозить вже безпосередньо на фільтрацію в інший населений пункт. У школі організаційний порядок підтримували волонтери з молодіжного крила «Єдиної Росії». Їхнє завдання було формувати списки, хто і коли їде на фільтрацію. У мене закінчувалися мої ліки, тому я підійшов до них і сказав про це. На наступний день вже був у списках. Нас доправили у будинок культури в якомусь містечку біля Донецька. Там можна було поїсти, підключитися до інтернету. Ось там і відбувалася формальна процедура фільтрації. Потрібно було заповнити анкету: вказати персональні дані та відповісти на кілька абсолютно тенденційних запитань. Наприклад: «Як ви оцінюєте дію злочинного київського режиму під час цієї війни?» Далі дивилися на паспорт, звіряли з анкетою. У мене ще оглядали пальці, чи немає мозолів від стрільби зі зброї.

Про ув’язнення

Я мав естонську ID-картку, і їх це постійно збивало з пантелику. Через це уникнув мобілізації, хоча прописка у мене донецька. Проте тут виникла і проблема. Я вже мав отримувати документи про проходження фільтрації, та у базі даних висвітлилося, що я ухиляюся від сплати якихось боргів, навіть є постанова суду. Пояснювати, що до чого, мені не стали, але попросили розписатися, що бачив цю постанову. Я відмовився, тому мене відправили за ґрати.

Спочатку поставилися дуже поблажливо. З собою дозволили взяти каву, естонську книжку, щоб я не нудився і міг читати, окуляри. В камері було значно краще, ніж в підвалі у Маріуполі – світло, тепло, вода. Та на ранок прийшов інший поліцейський, і мене приставили до стінки, роздягли, відібрали все, що можна було. Потім надійшла постанова суду, мене з нею познайомили, дали ксерокопію, я розписався про її отримання і поїхав в Донецьк закривати якісь свої борги, які невідомо звідки взялись. Я досі не згоден з тим, що вони у мене є, але не захотів з ними сперечатися. Заплатив $500 – і мене зняли з розшуку та видали документ про проходження фільтрації.

Зустріч із ФСБ

Друга фільтрація була на російсько-латвійському кордоні. Там уже був справжній серйозний допит з ФСБ. Вони були обізнані і ставили запитання, спираючись на конкретні деталі з мого життя. Розмовляли зі мною довго, але, зрештою, відпустили. Мені пощастило, що вони не зуміли наґуґлити мою правозахисну діяльність, бо вводили в пошуковик ім’я, прізвище, по батькові російською мовою. Коли ж задати українською, то видає цю інформацію включно із фотографіями. Про життя на антидепресантах

Перебування в Маріуполі під час війни не минуло безслідно для здоров’я. Я приїхав в Естонію дуже худим. Але поряд з цим похитнулося ментальне здоров’я. Зараз проходжу курс антидепресантів. І це вже пів року тягнеться. Офіційний діагноз — ПТСР (посттравматичний синдром). Те, що я зараз можу спокійно, без сліз, розмовляти, означає, що таблетки діють.

We seek to assist Ukrainian LGBTQ + individuals living in the US and Canada to integrate, adapt, and productively contribute to American society.

January 14, 2023

Прочитати

December 2, 2022

Is Ukriane the Liberal Island in Eastern Europe?

Прочитати

November 22, 2022

Тетяна Касьян: Про Стамбульську конвенцію, справу Джоні Деппа та камінг-аути військових

Прочитати

November 15, 2022

Фотовиставка «ЛГБТІК+ на захисті України»

Прочитати

October 17, 2022

Сергій А. - “США для мене стала країною, де я шукав прихистку та порятунку”

Прочитати

October 5, 2022

Як знайти роботу мігрантам у США: поради експерта

Прочитати

September 27, 2022

The butterfly effect: What Americans think about war in Ukraine

Прочитати

June 9, 2022

Coalition for investigating Russian anti-LGBTQ propaganda and hate crimes in Ukraine

Прочитати

June 5, 2022

Програма Єднання заради України для ЛГБТК+ комюніті

Прочитати

June 5, 2022

QUA розширяє свою програмну діяльність для підтримки Української ЛГБТК спільноти в США

Прочитати

May 11, 2022

«Для того, щоб українці могли отримати допомогу, я заговорив польською». Українець Володимир Сенко працює у польському Червоному Хресті і відправляє на Батьківщину вантажі з гуманітарною допомогою

Прочитати

May 4, 2022

Підтримують ЛГБТ+ спільноту, донатять армії, працюють на медіафронті. Що роблять активісти правозахисної організації «КиївПрайд» під час війни

Прочитати

May 1, 2022

«В Україні набагато простіше пройти процедуру трансгендерного переходу, ніж у багатьох країнах Європи»

Прочитати

April 14, 2022

«Приємно здивована, наскільки тепло нас прийняла Румунія». Жителька Ірпеня Марія Тєкуч втекла від війни, щоб волонтерити з Європи

Прочитати

April 13, 2022

Дорогоцінний прихисток під час війни. Українська правозахисна організація «Точка опори» створила у Львові шелтери для ЛГБТ-людей і не тільки

Прочитати

April 7, 2022

«Моя місія — допомагати тим, хто потребує підтримки». Громадська активістка Анна Медко стала «телефоном довіри» для всіх, кому страшно під час війни

Прочитати

April 1, 2022

Attack on LGBTQ organization in Kyiv

Прочитати

April 1, 2022

Queer Ukrainian Activists and Allies Organize White House Rally, Call for Full Protections for Queer Ukrainian Refugees

Прочитати

April 1, 2022

Програма допомоги з пошуку тимчасового прихистку в США для української ЛГБТК-спільноти від QUA

Прочитати

March 31, 2022

Брак гормональних препаратів та неможливість перетнути державний кордон. Які проблеми спіткають українських транс-людей під час війни

Прочитати

March 26, 2022

QUA to organize April 3 LGBTQI-Ukrainian Solidarity Rally

Прочитати

March 22, 2022

Офіцер ЗСУ: «Ховатися в метро страшніше, ніж бути на передовій»

Прочитати

March 9, 2022

QUA responds to Russian war and aggression in Ukraine

Прочитати

March 1, 2022

How to donate

Прочитати

February 26, 2022

Прочитати

February 23, 2022

Queer Ukrainian Activists and Allies to Gather at Stonewall Inn, Denounce Russian Aggression Toward Ukraine

Прочитати

February 21, 2022

Nina Jankowicz

Прочитати

February 21, 2022

Прочитати

October 1, 2021

Прочитати

June 14, 2021

Наша комунікація

Прочитати

January 20, 2021

QUA та hive.report запускають унікальний портал з інклюзивної політики

Прочитати

December 7, 2020

Парад очікувань: Що означає перемога Байдена для ЛГБТ-спільноти в Україні?

Прочитати

November 10, 2020

Лібертаріанство по-українськи: Букетно-цукерковий період для ЛГБТК завершився

Прочитати

October 10, 2020

Отримання політичного притулку в США у 2020 році: що потрібно знати?

Прочитати

August 13, 2020

The open letter to Representatives Eliot L. Engel and Marcia Carolyn Kaptur

Прочитати

June 16, 2020

QUA: Наш ONLINE PRIDE-2020

Прочитати

June 9, 2020

Прочитати

June 5, 2020

Justice for one is justice for all

Прочитати

June 1, 2020

QUA is working on the report about Russian anti-LGBTQ propaganda in Ukraine and Eastern Europe

Прочитати