Тетяна Касьян: Про Стамбульську конвенцію, справу Джоні Деппа та камінг-аути військових

Повнну розмову Богдана Глоба та Тетяни Касьян можна переглянути за посиланням.

**За яке майбутнє воює Україна? **

Війна росії з Україною показала не лише хибність і небезпеку ворожих наративів про братерство та «адіннарод», але й викрила ціннісну прірву між двома державами. росія – це країна ментального середньовіччя, для якої мета вождя виправдовує будь-які засоби. Україна ж навпаки наразі демонструє і собі, і світові, що для неї важлива кожна людина, як на фронті, так і в мирному житті.

І поки українські військові докладають усіх сил, щоб очистити свою землю від російських загарбників, правозахисники б’ють у дзвони, аби очистити суспільний простір від отруйного насадження політики «скрєп», яка, на жаль, довгий час не дозволяла Україні піднятися вгору на шляху у дотриманні прав людини.

Чому ратифікація Україною Стамбульської конвенції є настільки важливою? Як в останні роки змінилася ситуація у питанні дотримання прав жінок? Яким чином бізнес в Україні реагує на світовий тренд впровадження та дотримання корпоративних політик рівності? Про все це ми поговорили з правозахисницею, активісткою, письменницею, менеджеркою з комунікацій ГО «Точка опори UA» Тетяною Касьян.

**Про Стамбульську конвенцію **

Ратифікація Україною Стамбульської конвенції – це велика перемога для всіх, зокрема жінок. У нас тепер з’явилися конкретні механізми запобіганню та протидії насильству. Крім цього, всі дискусії, які точилися не один рік навколо Стамбульської конвенції, заставили українське суспільство зробити проблему насильства над жінками видимою і помітною. А це, в першу чергу, дозволило жінкам не боятися говорити про аб’юз та домагання.

Те, що відбувається з Україною з боку Росії – це по суті те, що відбувається з жінкою з боку чоловіка-насильника. Росія – це той аб’юзер, Україна – постраждала сторона, яку ґвалтують, газлайтять і з якої тягнуть ресурс.

Про голос жінок

Жінки від насильства та домагань потерпали завжди, але переживали це мовчки, боючись осуду та несприйняття. Зараз вони не мовчать, і це вже перемога. В останні кілька років також з’явилося багато активісток, жіночих правозахисних організацій, таких, як Ла Страда, ЮрФем, Gender Stream. Тому зараз у жінок є підґрунтя, щоб вони не мовчали. А спільний голос має потужну силу.

Про камінг-аути в Україні

В Україні на сьогодні досі майже немає публічних камінг-аутів. Люди бояться розкривати на загал свою сексуальну орієнтацію. Цікаво, що найбільшу кількість камінг-аутів в Україні зараз роблять ЛГБТ-військові. Це зараз двигун ком’юніті в нашій країні.

Про політику різноманіття рівності в корпоративному секторі

Найпрогресивнішими у питаннях впровадження та дотримання політики корпоративної рівності в Україні є міжнародні компанії. Але спостерігається позитивна динаміка і з власне українськими. Вони прагнуть навчатися, замовляють тренінги, проводять роботу з працівниками, які нетолерантно висловлюються про ту чи іншу спільноту, створюють політики рівності, формують інклюзивні простори у своїх офісах.

Але поки що в Україні акцент на різноманітті роблять великі компанії, а малий та середній бізнес реагує слабше.

Про майбутнє

Зрозуміло, що нині в України завдання номер один – вижити. Але вже зараз потрібно думати про день після перемоги. Що нас в ньому чекає? За що, власне, ми воюємо? І відповідь проста: за свободу, за людські цінності: можливість обирати та приймати рішення, вільно розпоряджатися своїм тілом, грошима, майном. Бо кожна людина важлива та заслуговує бути щасливою.