April 14, 2022

«Приємно здивована, наскільки тепло нас прийняла Румунія». Жителька Ірпеня Марія Тєкуч втекла від війни, щоб волонтерити з Європи

Від початку повномасштабної війни з Росією більше 4 млн українців виїхали за межі України. Серед них опинились Марія Тєкуч та її дівчина: вони шукають безпечного місця для себе і своїх близьких, щоб мати змогу повноцінно допомагати українським захисникам. Марія розповіла QUA, де її застала війна, чи складно двом жінкам жити в Європі та чому їхати з України — не значить від неї відмовитись.

Image 4-14-22 at 11.13 AM

Не вірили, що почнеться війна, але були готові

Я, як і всі українці, до останнього не вірила, що буде війна, але все ж вирішила завчасно перестрахуватися, коли почалися розмови про можливе вторгення. Тож в цілому я мала достатньо часу, щоб забрати маму з Запоріжжя і вмовити дівчину їхати. 15 лютого ми поїхали до Франківська. Я, довірившись інтуїції, зняла квартиру на довгий термін, бо жити в готелі двома сім’ями з собаками було б складно. Мій роботодавець, компанія Grammarly , підтримала з релокацією та надала фінансову допомогу.

Проте жодного дня ми в цій квартирі не жили. Щойно отримавши ключі, я віддала їх знайомій моєї колежанки з Харкова та другу з ЛГБТ-спільноти — в результаті в цьому великому помешканні, що мало більше 100 метрів, вони жили вп’ятьох. А ми поїхали в Буковель. Справа в тому, що 24 лютого ми, як і більшість українців, прокинулись від вибухів, бо снаряд влучив в івано-франківський аеропорт. Почались сирени, повітряна тривога, мама хвилювалась, тому ми не захотіли там більше лишатися. До того ж у мене собака поважного віку — поки він прокинеться, в укриття можна уже не поспішати. У Буковелі до нас приєднались рідні моєї дівчини. Ми всі разом гуртувались, навіть трохи гуляли. Проте потім її батьки поїхали назад додому у центральну Україну, де мали роботу, яку не можна було покинути, а ми прийняли рішення прямувати до Румунії. Нас турбували новини, що крім воєнних об’єктів росіяни вражають і цивільні, страждають мирні люди. Мій рівень стресу був таким, що я готова була йти за кордон хоч пішки.

У Європі

Румунія нам здавалась непоганим варіантом. Угорщина виступає проти ЛГБТ-людей, до того ж угорська мова достатньо складна для розуміння, навіть інтуїтивно. У Польщу ми теж не хотіли, бо вона уже була перенасичена біженцями. У Румунії ми через знайомих знайшли квартиру, яку нам запропонували безкоштовно — власники сказали, що мають українське коріння і хочуть допомогти. Їх родичі трохи розмовляють українською, і моя мама з ними спілкується. А ми з дівчиною зняли інше житло і поки що знаходимось тут, у невеличкому містечку. Я приємно здивована, наскільки тепло нас прийняла Румунія.

На кордоні ми не мали жодних проблем, пройшли його швидко — за півтори години. Прикордонники перевіряли лише, чи немає у нас з собою чоловіків, навіть заглядали у багажник, щоб їх знайти. На собаку ніхто не звертав увагу, документи їй ми зробили уже в Румунії, бо збираємось їхати далі. Наступний наш пункт — Італія. Колеги запропонували там житло, і буде добре, якщо зможемо пожити безкоштовно, бо далі, швидше за все, ми попрямуємо до Португалії.

Чи безпечно ЛГБТ-сім’ям за кордоном?

Перед тим, як їхати до Румунії, ми питали знайомих з ЛГБТ-спільноти, наскільки перебування там буде для нас безпечним. Нам відповіли, що у сільській місцевості живуть більш консервативні люди, у містах — менш, але зараз ніхто не буде питати, чому дві дівчини винаймають житло разом. Я, чесно кажучи, не люблю ховатися. У Києві я звикла почуватися вільно — я не маю на увазі цілуватися на вулиці, але все ж не приховувати почуття. Зараз ми маємо бути стриманішими, бо багато хто з місцевих може бути проти. На жаль, у моїх колег в Польщі вже виникали проблеми через те, що люди не підтримують одностатеві стосунки. У Grammarly ми маємо об’єднання співробітників ЛГБТ+ та спільників «Прайд». Оскільки ми з колежанкою є фасилітаторками цього об’єднання, нам розповідають про подібні випадки. У нас в Румунії проблем поки що не було, але ми й живемо зараз доволі стримано.

Їхати чи не їхати?

Я переконана, що кожен має робити те, що вважає за потрібне, те, що йому по совісті. Якщо людина відчуває, що має бути на передовій або допомагати вивозити людей з окупованих міст, вона ніколи б не поїхала України. Але якщо страх її паралізує, то від неї не буде користі, їй справді краще поїхати. Я б не змогла дістатися безпечного місця і жити звичайним життям, наче немає війни. Я намагаюсь волонтерити з тієї країни, де живу, і так роблять багато українців за кордоном. Правду кажуть, що є декілька фронтів — армія, ТРО, волонтерський, є люди, які допомагають фінансово, логістично, ходять на мітинги. Кожен має бути на своєму місці, бо якби всі займались одним і тим самим, страждали б інші фронти.

Дехто критикує тих українців, хто поїхав за кордон. Я вважаю, що це від страху — людям складно жити в умовах постійного стресу, коли зовсім поруч ідуть бойові дії, і психіка намагається знайти винних. При цьому їм страшно покинути свій дім. На жаль, бувають історії, коли люди і не волонтерять, і не їдуть — це найгірше для всіх. Якщо я поїхала, то роблю в безпечному місці те, що можу, або піклуюсь про своїх близьких. А залишатися вдома і нічим не допомагати, бо не маєш на це змоги, не маєш сил — не раціонально. Жодного разу я не чула, щоб активні волонтери когось критикували, їм просто не до того. Навпаки, вони розуміють, що люди не змогли залишитись, бо не у них не вистачило ресурсу. Я вважаю, що якщо вже залишатися, то тільки активно щось робити.

Волонтерство з-за кордону: тепловізори та дрони для захисників

Спочатку я допомагала людям шукати варіанти виїхати та підтримувала психологічно. Людині легше наважитись покинути дім, коли вона знає, що для неї знайшли транспорт, їй є, де жити. На жаль, я не організовувала евакуації самостійно, але поєднувала ланки цього процесу і знаю, що ми багатьом допомогли. Зараз я співпрацюю з організацією Help Ukraine Hub, якою керує моя хороша знайома. Ми обробляємо запити з територіальної оборони, ЗСУ чи від цивільних, шукаємо гроші, обладнання — тепловізори, спеціальний одяг, дрони. Цього всього в Україні вже немає, бо ми не були настільки підготовлені до війни. У Східній Європі теж майже не залишилось потрібного обладнання, тож шукати доводиться постійно, а ще вести переговори, перевозити. Наша Віка, керівниця, їздила сама в Польщу, щоб забрати вантаж. Я дуже рада з ними співпрацювати, бо це чудова організація, і вони справді багато роблять.

Після війни

Коли закінчиться війна, я планую повернутися в Україну, бо нам ще відбудовувати Ірпінь. Там у нас своє житло, яке, здається, вціліло. Не впевнена, що буду жити в Україні постійно, моя давня мрія — мати дім біля моря, і я хочу її втілити. Але стовідсотково ми повернемось, щоб вкластися в розбудову Ірпеня і допомагати фінансово. Я вважаю, що після війни українці опиняться на вищому рівні свідомості, ніж були до. Для нас спільна трагедія стала моментом дорослішання. Воєнні події самі по собі зменшують різницю між людьми, а маючи одну спільну ціль, ми станемо більш чутливими, чуйними, уважними один до одного. Так, все одно залишиться прошарок тих, хто не любить ЛГБТ-людей і інших меншин, але навіть хейтери стануть спокійнішими. Всі розуміють, які страшні події ми пережили разом.

We seek to assist Ukrainian LGBTQ + individuals living in the US and Canada to integrate, adapt, and productively contribute to American society.

May 11, 2022

«Для того, щоб українці могли отримати допомогу, я заговорив польською». Українець Володимир Сенко працює у польському Червоному Хресті і відправляє на Батьківщину вантажі з гуманітарною допомогою

Прочитати

May 4, 2022

Підтримують ЛГБТ+ спільноту, донатять армії, працюють на медіафронті. Що роблять активісти правозахисної організації «КиївПрайд» під час війни

Прочитати

May 1, 2022

«В Україні набагато простіше пройти процедуру трансгендерного переходу, ніж у багатьох країнах Європи»

Прочитати

April 13, 2022

Дорогоцінний прихисток під час війни. Українська правозахисна організація «Точка опори» створила у Львові шелтери для ЛГБТ-людей і не тільки

Прочитати

April 7, 2022

«Моя місія — допомагати тим, хто потребує підтримки». Громадська активістка Анна Медко стала «телефоном довіри» для всіх, кому страшно під час війни

Прочитати

April 1, 2022

Attack on LGBTQ organization in Kyiv

Прочитати

April 1, 2022

Queer Ukrainian Activists and Allies Organize White House Rally, Call for Full Protections for Queer Ukrainian Refugees

Прочитати

April 1, 2022

Програма допомоги з пошуку тимчасового прихистку в США для української ЛГБТК-спільноти від QUA

Прочитати

March 31, 2022

Брак гормональних препаратів та неможливість перетнути державний кордон. Які проблеми спіткають українських транс-людей під час війни

Прочитати

March 26, 2022

QUA to organize April 3 LGBTQI-Ukrainian Solidarity Rally

Прочитати

March 22, 2022

Офіцер ЗСУ: «Ховатися в метро страшніше, ніж бути на передовій»

Прочитати

March 9, 2022

QUA responds to Russian war and aggression in Ukraine

Прочитати

March 1, 2022

How to donate

Прочитати

February 26, 2022

Прочитати

February 23, 2022

Queer Ukrainian Activists and Allies to Gather at Stonewall Inn, Denounce Russian Aggression Toward Ukraine

Прочитати

February 21, 2022

Nina Jankowicz

Прочитати

February 21, 2022

Прочитати

October 1, 2021

Прочитати

June 14, 2021

Наша комунікація

Прочитати

January 20, 2021

QUA та hive.report запускають унікальний портал з інклюзивної політики

Прочитати

December 7, 2020

Парад очікувань: Що означає перемога Байдена для ЛГБТ-спільноти в Україні?

Прочитати

November 10, 2020

Лібертаріанство по-українськи: Букетно-цукерковий період для ЛГБТК завершився

Прочитати

October 10, 2020

Отримання політичного притулку в США у 2020 році: що потрібно знати?

Прочитати

August 13, 2020

The open letter to Representatives Eliot L. Engel and Marcia Carolyn Kaptur

Прочитати

June 16, 2020

QUA: Наш ONLINE PRIDE-2020

Прочитати

June 9, 2020

Прочитати

June 5, 2020

Justice for one is justice for all

Прочитати

June 1, 2020

QUA is working on the report about Russian anti-LGBTQ propaganda in Ukraine and Eastern Europe

Прочитати