«В Україні набагато простіше пройти процедуру трансгендерного переходу, ніж у багатьох країнах Європи»

Едвард Різ, проектний асистент правозахисної організації Kyivpride, уже рік знаходиться в процесі трансгендерного переходу. Через війну він вимушений був поїхати з України до Європи, щоб зробити заплановану операцію. Едвард розповів QUA, як на нього вплинула війна, та пояснив, чому ситуація навколо здоров’я трансгендерних людей в Україні навіть краща, ніж у розвиненій та толерантній Данії.

Коли почалась війна, я спав. Напередодні пізно заснув, бо дивився виступ путіна щодо «ДНР» та «ЛНР» і дуже злився. Прокинувся 24 лютого о 9 ранку і побачив купу повідомлень від друзів та рідних. Оскільки я живу на Лівому березі на віддаленій станції метро, де взагалі нічого не відбувається, у нас майже й не бахкало. Перші кілька днів ми з сусідкою та котом за розкладом бігали у сховище, чим, власне, дуже дратували кота. А потім зрозуміли, що наша Вирлиця нікому не потрібна, ніхто не буде її бомбити, тож облаштували спальні місця в коридорі.

Так ми просиділи перші дні. Міст на правий берег закрили, нікуди не можна було виїхати, можливості волонтерити я не мав. Одного дня я зрозумів: те, що я роблю, сидячи у своїй кімнаті на Вирлиці, я можу робити у будь-якій іншій країні. При цьому я не буду використовувати ресурси, які більше потрібні теробороні чи людям похилого віку, не буду їсти продукти, які важко завозити на закритий від усього світу Лівий берег. Тому, щоб не бути тягарем, я вирішив поїхати за кордон.

Френдлі Данія

Найбільше за все я хотів у Швецію, бо раніше бував у цій країні і трохи розумівся, що там і до чого. Але на той момент у Швеції уже було дуже багато людей з України, до того ж, мені хотілось мати хоч якесь ЛГБТ-ком’юніті. Я не мав жодної інформації про подібну підтримку у Швеції, натомість данська організація LGBT Asylum звернулась до нашого «Київпрайду» і запропонувала допомогу тим, хто буде виїжджати за кордон. Тому я обрав Данію — зрештою вона поруч і дуже схожа на Швецію. 8 березня я виїхав з Києва, провів в дорозі тиждень, і 13 березня уже був у Копенгагені.

Підтримка місцевої ЛГБТ-організації важлива ще й тому, що в іншій країні я не відчуваю себе самотнім. Зараз я живу у гуртожитку з іншими біженками з України, і хоч вони чудові люди, але все ж не моє коло спілкування. Мені хочеться мати контакт з тими, хто мене розуміє. LGBT Asylum займається тим, що допомагає біженцям з ЛГБТ-спільноти з усього світу. Вони підтримували людей з Афганістану, Сирії, тепер з України. Ця організація проводить різні івенти — наприклад, нещодавно ми їздили до весняного табору з усілякими розвагами, майстер-класами, частуванням. Я теж планую брати участь у певних заходах і розповідати про Україну.

«Київпрайд» під час війни

Наша команда майже у повному складі залишилась в Україні. На 26 лютого у нас була запланована поїздка в Бахмут і Краматорськ Донецької області, де ми мали проводити івенти для спільноти. У Києві теж були заплановані заходи, ми збирались готуватися до щорічних Маршу жінок та Маршу рівності. Звісно, що усього цього не сталося. Зараз ми переформатувались і надаємо допомогу ЛГБТ-людям. Це і фінансова підтримка, і контакти з зарубіжними організаціями та приватними особами, які готові прихистити у себе наших біженців. Європейці запрошуюсь до себе ЛГБТ-людей з України, надають житло та транспорт для перевезення. Власне, я таким самим чином доїхав з Польщі до Данії — нас з товаришем підвезли місцеві волонтери-геї.

Також ми організували групу психологічної підтримки. Зараз це надзвичайно важливо, оскільки всі українці знаходяться не в дуже задовільному психологічному стані. Команда, яка залишилась в Україні, волонтерить, передає важливе оснащення для київської тероборони, привозить продукти літнім людям, донатить на армію на гуманітарні ініціативи. «Київпрайд» та «Гей-Альянс Україна» облаштовують в Києві шелтер для ЛГБТ-людей — тих, хто їде через столицю далі на захід, або тих, хто наразі не має де жити.

Мій головний обов’язок на даний момент — вести комунікацію для спільноти. Також я адмініструю і координую онлайн-івенти — психологічні групи, чати для взаємодопомоги, працюю з документами. Зараз планую налагоджувати зв’язки між «Копенгагенпрайдом» та «Київпрайдом», щоб, коли війна закінчиться, ми мали партнерів в інших країнах.

Війна — не привід зупиняти транс-перехід

Мої підписники у TikTok часто дорікають, що я називаю себе «він», але замість того, щоб воювати, поїхав з країни. Насправді я б дуже хотів піти в тероборону, але у мене немає досвіду і погане здоров’я, тому я буду тільки тягарем. До того ж у мене досі жіночий паспорт (можу змінити його лише після завершення всіх основних стадій переходу). Я планую частково вирішити проблеми зі здоров’ям у Данії і повернутися в Україну новою людиною.

Я уже рік у транс-переході. На березень цього року у мене була запланована мастектомія. Я пройшов всі необхідні обстеження, здав аналізи (на чималу суму), приймав медикаменти, які б підготували моє тіло до операції, почав займатися спортом. Війна втрутилась у мої плани, але я маю зробити операцію будь що, вона потрібна мені як життя. Уже домовився з приватною клінікою в Швеції, де дивом знайшовся вільний слот. Хай це буде дорого, але саме для цього я й збирав гроші. Чому у Швеції? На жаль, провести мастектомію у Данії зараз неможливо. Не дивлячись на те, що це одна з найбільш толерантних країн у світі, де ледь не на кожному кроці висять веселкові прапори і де дозволені одностатеві шлюби, ситуація зі здоров’ям трансгендерних людей тут важка. Для когось це може звучати дивно, але в Україні набагато простіше пройти процедуру переходу, ніж у багатьох країнах Європи! У нас трансгендерна людина може почати перехід і приймати чоловічі або жіночі гормони одразу ж, як тільки отримає у психіатра довідку з діагнозом «транссексуалізм». У Данії ж людина повинна чекати два роки після підтвердження від психолога (тут немає діагнозу). А потім, щоб зробити будь-яку операцію, має ще рік приймати гормони. Самі операції безкоштовні, але на них дуже довга черга.

Не така страшна трансфобія в Україні, як її малюють

Зараз транслюється багато неправдивої інформації стосовно здоров’я трансгендерних людей та ставлення до них в Україні. Є думка, що процедура переходу в нашій державі доволі принизлива. Так, певні проблемні моменти можуть бути, бо все в першу чергу залежить від лікаря. Але як людина, яка отримала довідку від психіатра улітку 2021 року, можу сказати, що хоч це було і не дуже приємно, але пережити можна. А ще можна подбати про себе заздалегідь, поговорити з активістами, знайти дружніх лікарів, морально підготуватись до обстеження, і все буде нормально. Ми уже робили кілька офіційних заяв від «Київпрайду», як саме відбувається трансгендерний перехід в Україні, і спростовували неправдиву інформацію, що активно ллється із західних ЗМІ.

Причина для цього проста. Наразі багато людей хочуть виїхати з України назавжди і стати біженцями в інших країнах через нібито велику трансфобію. Але трансфобія і гомофобія в Україні не настільки сильні, як, наприклад, в росії чи в білорусі, тому людям доводиться брехати, вигадувати різні страшні історії, щоб залишитись за кордоном. Іноземні медіа їх із задоволенням переказують. Наприклад, українська співачка Зі Фамелу нещодавно розповіла про такі жахіття, яких ніколи в Україні не було. Вона та деякі інші дівчата створюють імідж України як країни, де трансгендерним людям залишатись просто небезпечно. «Київпрайду» доводиться спростовувати такі дописи ледь не щотижня.

Я переконаний, що трансгендерним людям можна залишатись в Україні, і всі мої знайомі активісти так і вчинили. А з часом нам буде ще простіше і безпечніше. Зараз всім максимально очевидно, що гомофобія, трансфобія, ксенофобія, расизм — це російські наративи, які Україні не притаманні. Бажання відмежуватись від упливу скаженого сусіда допоможе нам стати толерантнішими, перестати тягти ці «цінності» з росії. Навіть наші українські радикальні феміністки перестали дружити з російськими, а чималий потік трансфобії приходить до нас саме з радикального фемінізму сусідньої країни. Уже з’явилися меми про те, що ЄС подала заявку на вступ до України. Ми дуже хочемо в ЄС, і хоча Європа зараз не дуже нас радує, ми підтримуємо європейські цінності. Я думаю, що бажання стати ближчими до Європи допоможе нам реалізувати всі ініціативи, пов’язані з підтримкою прав людини, допрацювати законодавство проти мови ненависті тощо. Ця війна дуже змінить Україну на краще.