Брак гормональних препаратів та неможливість перетнути державний кордон. Які проблеми спіткають українських транс-людей під час війни

Анастасія Єва Домані — виконавча директорка громадської організації «Когорта», яка об’єднує українську транс-спільноту. З початком повномасштабної війни Анастасія не тільки не покинула активізм, а залишилась в Україні, щоб бути максимально корисною. Вона розповіла QUA, що є найскладнішим для транс-людей, які опинились в зоні бойових дій, та чому вони не спішать боронити Україну.

Ми мали масштабні плани на 2022 рік: збирались проводити вебінари і тренінги, реалізовувати наш адвокаційний план, організовувати роботу з протидії ВІЛ/СНІДу і працювати над покращенням видимості транс-людей. Війна все змінила. Зараз «Когорта» працює у трьох основних напрямках — надає грошову та гуманітарну допомогу постраждалим, консультує щодо легального перетину кордону України для евакуації та прихищає у шелтерах внутрішньо переміщених осіб.

Гроші, ліки, гормони — на що йдуть кошти іноземних партнерів

Через кілька днів від початку вторгнення ми отримали повідомлення від наших основних донорів та партнерів, що проектні гроші, які були заплановані на весь 2022 рік, можемо використовувати як гуманітарну допомогу. Уже тоді неможливо було купити певні продукти, засоби гігієни, медикаменти, гормональні препарати, яких потребують транс-люди — в Києві була суцільна паніка, магазині здебільшого зачинились, а ті, які працювали, збирали величезні черги. До того ж на вулиці було небезпечно: наприклад, у сусідній зі мною будинок потрапила балістична ракета. Тому ми вирішили не виходити зайвий раз на вулицю і не купувати продукти і медикаменти самостійно, а перераховувати гроші тим, хто їх потребував. Люди могли витрачали їх на свій розсуд. Спершу ми не контролювали витрати, не мали форм для звітності, бо не знали, чи будемо живі за годину. Зараз уже з’явились анкети та можливість перевіряти реципієнтів. До нас надходить чимало запитів, і не завжди навіть від транс-людей (таким ми вимушені відмовляти).

Багато хто з транс-людей вимушений був призупинити гормональну терапію через брак препаратів

Представництво «Когорти» в Харкові закрилось майже одразу — його координатор уже поїхав до Берліну. Але наразі маємо ще чотири представництва — в Одесі, у Дніпрі, у Львові та в Чернівцях. У Дніпрі і Одесі ми надаємо грошову допомогу і продукти. Західні філії з першого тижня повномасштабної війни також допомагають переселенцям з житлом, купляють ліки та гормональні препарати і відправляють у інші регіони. Багато хто з транс-людей вимушений був призупинити гормональну терапію через брак препаратів, тому ми намагаємось їх замовляти за нагоди. За кордоном їх важко придбати без рецептів, до того ж, є проблеми з логістикою. Зараз отримали невеличку партію з Польщі, по 10 упаковок. Я їх відправляю людям на таксі, чи вони самі до мене приїжджають. Гормони також видаємо в Одесі.

Транс-жінки з «чоловічими» документами не можуть поїхати з України

До нас надходить багато запитів, як пройти державний кордон в умовах воєнного стану. Ми розглядаємо кожен окремий випадок, просимо надати список наявних документів, психіатричний діагноз, який було поставлено під час зміни статі, вказати, який гендерний маркер стоїть в паспорті та чи проходила людина військово-медичну комісію у військкоматі. Але у 90% випадків транс-люди, на жаль, не мають документів, які б дозволили їм перейти кордон. Я знаю багатьох транс-жінок, які зробили хірургічні втручання і думали, що цього достатньо. Я кажу, що операція — це, звичайно, добре, але ви ж не будете прикордоннику показувати свої груди чи те, що нижче. Якщо у паспорті стоїть чоловічий маркер, вас не пропустять. Також є міф, що транс-жінок прямо з кордону відправлятимуть у військкомат. Цього боятися не варто, зараз там величезні черги з тих, хто бажає воювати. У 90% випадків транс-люди не мають документів, які б дозволили їм перейти кордон

Транс-люди, виявились зовсім не підготовленими до нової реальності, хоча ми багато років на всіх вебінарах та офлайн-зустрічах «Когорти» наголошували, як важливо змінювати документи. Я, наприклад, фанатка військкоматів, пройшла комісію у перший же день і всіх агітувала туди іти. Там може бути не дуже комфортно, але варто було витратити день чи два, отримати документ про зняття з військового обліку і забути про це. Проте люди здебільшого на це не зважали. Зараз уже немає шансів пройти медичну комісію, отримати психіатричний діагноз, потрапити до ендокринолога й інших спеціалістів, бо перед лікарями під час війни стоять зовсім інші задачі. Психіатри, наприклад, займаються лише важкими психічними станами і не будуть витрачати час на огляд транс-людей. Військкомати зараз теж відмовляються нами займатися (іноді навіть в грубій формі). Одним словом, якщо в паспорті вказана чоловіча стать, то перейти кордон майже нереально — хіба що нелегально. В Молдові, наприклад, є транзитна зона, через яку змогли втекти деякі наші люди, але такої можливості більше немає. Хтось брехав на кордоні, що загубив свій паспорт, просив пропустити за свідоцтвом про зміну статі. «Когорта» виступає проти цього і не рекомендує так робити.

Безкоштовне житло для переселенців

Також ми допомагаємо транс-людям знайти тимчасовий прихисток під час війни. У Львові і Чернівцях функціонують шелтери, якими займаються наші координатори разом з місцевими правозахисними організаціями. Ми в колаборації з ними знаходимо приміщення — зазвичай це трикімнатні квартири. Є шелтер і у Києві, і хоча він розташований у доволі небезпечному районі, на Оболоні, все одно працює. В Ужгороді функціонує прихисток для транс-людей, що фінансується Шведською федерацією лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерних людей (RFSL). «Когорта» може оплачувати там проживання.

Подібне житло часто використовують як проміжний пункт перед тим, як поїхати за кордон чи у інші куточки Західної України. Хоча є можливість проживати там довгий час, навіть з тваринами. У шелтерах перебувають безкоштовно, людей забезпечують продуктами харчування, вони можуть отримати юридичну та психологічну консультації. Транс-люди не хочуть залишатись в Україні

На жаль, переважна більшість транс-людей не замислюються над тим, щоб залишитися в Україні і захищати її — якщо не в армії, то в теробороні чи на волонтерському фронті. До війни вони прагнули мати рівні права з усіма іншими, але про рівні обов’язки подумати забули. Всі, хто має можливість поїхати за кордон, зараз це роблять. І справа не в дітях, яких треба рятувати, — здебільшого у них немає дітей.

Я вважаю, що відсотків сімдесят назад не повернуться. І не тільки тому, що втратили житло чи роботу. Вони і до цього мріяли виїхати з країни, а зараз з’явився легальний шанс це зробити, отримавши гуманітарну візу та соціальну допомогу. Ніхто не знає мови, навіть англійською багато хто не говорить, але в Україні їх нічого не тримає.

Я знаю лише п’ятьох транс-людей у теробороні, чотири з них — жінки. Можливо, є ще хтось, хто просто не афішує свого перебування там. Транс-чоловіки також масово покидають свої міста, в тому числі і активісти «Когорти». Мене також засмучує, що за кордоном з різних причин у них немає часу, щоб допомогти українській транс-спільноті. Нас більше підтримують іноземні правозахисні організації, журналісти, навіть російська та чеченська діаспори в США, аніж свої. Можливо, вони не ідентифікують себе з Україною або ображені на державу, бояться трансфобії. Але я вважаю, що транс-люди просто не хочуть виходити зі своєї бульбашки, соціалізуватись, займати активну життєву позицію. Проте я переконана, що війна принесе й позитивні зрушення. Українське суспільство зміниться, стане терплячішим і толерантнішим. Зараз немає значення, хто до якої групи належить, якщо ми разом працюємо на спільну перемогу. Хлопці-геї служать в ЗСУ та теробороні, і до них ставляться без агресії. Ми будемо добрішими, людянішими, бо разом пережили страшну трагедію.